ВИПУСК ТЕЛЕНОВИН: ПЛАНУВАННЯ, ВЕРСТКА, ВІЗУАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ
Проблеми верстки (“встановлення порядку денного”) у теорії масової комунікації вивчають переважно в аспекті впливу на зміни у свідомості реципієнтів. Важливий внесок у розвиток теорії верстки зробили праці М. Маккомза і Д. Шоу, Д. Маккуела і С. Віндала, Дж.Т. Макнеллі, Дж.Р. Фанкхаузера і Б. Шоу та інших, їхня головна ідея полягає у тому, що значимість суспільних (частіше – політичних) подій у свідомості реципієнта стійко пов’язана із особливостями подачі сюжетів про них у новинах.
Інше поняття – “охорона воріт”, яке тісно пов’язане з явищем верстки, – вперше вжив американський дослідник К. Левін, який вважав, що вздовж каналів комунікації міститься низка “воріт”, і, перш ніж дійти до аудиторії, інформація долає ці “ворота”. Д.М. Байт, використавши ідею К. Левіна, проаналізував роботу редактора газети, який відбирає інформацію, давши йому прізвисько Містер Охоронець. Щоправда, ця модель враховує лише одного “охоронця”, тоді як шлях інформації значно складніший. Доповнив модель Байта Дж.Т. Макнеллі (1959 р.). На прикладі селекції міжнародних новин він виокремив проміжних “охоронців”: закордонного кореспондента, редактора закордонного бюро, редактора регіонального бюро, центральне бюро агентства або його завідувача відділу, редактора національного бюро в країні, де новини висвітлюють, телеграфного редактора або редактора новин радіо чи телебачення, адресата (читача/слухача/глядача), який почув новину, інших адресатів, яким він її передав. При цьому зміст повідомлення постійно змінюється.
Терміном “верстка” зазвичай описують, яким чином мас-медіа визначають порядок важливості тих чи інших тем і подій, розташовуючи їх у певній послідовності у програмах новин. Верстка позначає контекст, в якому відбувається передача повідомлення, встановлює термінологію, за допомогою якої згадують про подію, і обмежує рівень її обговорення. У практиці теленовин верстка – це попередній ескіз майбутньої інформаційної програми, за яким починає працювати випускова група та журналісти. До поняття верстки входить не тільки композиційне структурування – (підбір і розташування матеріалів), а й вибір жанрів для кожного матеріалу, визначення форми подачі, візуальне оформлення (саме слово “верстка” запозичене з практики преси, але на телебаченні це значно складніший виробничо-творчий процес).
Традиційно верстку телепрограм поділяють на змістову (одиниця виміру – подія і її значимість, тому ми вважаємо нормативним також термін “подієва верстка”) та блокову (її інструменти – блок, рубрика, серія). Блокову верстку формують за тематичною або територіальною ознакою: політика, економіка, наука, культура, спорт, погода, міжнародні, регіональні новини. Рубрика – це загальна назва для повідомлень однієї тематичної спрямованості, розрахованих на спільну аудиторію. Серія сюжетів привертає увагу до подій, які розвиваються протягом кількох днів, або розповідає про події, які за своєю проблемністю або значимістю виходять за межі одного інформаційного сюжету.
Спеціальні репортажі – глибинний журналістський матеріал, який має єдине місце дії (свою присутність журналіст має зафіксувати у кадрі), вибудуваний драматургічно, містить проблему, для вираження якої журналіст знайшов візуальну метафору, має героя чи героїв, і триваліший у часі.
До інших інструментів верстки необхідно віднести ексклюзиви (повідомлення з місця події, часто конфіденційне); сенсації (події, що трапляються уперше або неочікувано); елементи візуалізації (діаграми, графіки, таблиці, портрети, карти); вибір “ефектного контексту” (визначення С. Дацюка, 2000 р.) – неочікуваний поворот події або розташування фактів за релевантністю таким чином, що вони надають події іншого змісту; внутрішньопрограмні анонси (переважно стосуються особливо цікавих або ексклюзивних сюжетів).
Із головних елементів будь-якого випуску теленовин варто виокремити анонс, “шапку”, привітання, пряме відеовключення, пряме телефонне включення, усне повідомлення ведучого, сюжет, (репортажі), синхрон, відеоповідомлення ведучого, відеоповідомлення на карті (портреті, іншій графіці), курс валют, погоду, прощання, фінальну “шапку” (до таких елементів входить також гість у студії, нарізка коротких новин – її називають “відеоогляд” або “калейдоскоп”). Обов’язковими елементами програми новин є повідомлення про погоду й анонс наступних випусків. Важливо також, щоб випуск починався і закінчувався ведучими в кадрі, тоді у глядача складається враження завершеності програми.
Загалом у програмі теленовин необхідно активно використовувати полісемантичність “мови” телебачення: широкий план ведучого визначає інтимну дистанцію і змушує глядача відчувати особистий контакт із ведучим (у термінах теорії соціальних ролей ведучий тут виступає близьким персонажем, “господарем” програми); діалог між ведучим і гостем, ведучим і репортером на місці події одразу виокремлюють тему у сприйнятті глядача; інтершуми, графічні елементи, які “рятують” у випадку, коли немає відеоматеріалу про якусь подію, музика (“шапки”, “відбивки”), за якими глядачі упізнають програму.
Програма теленовин у вмілому поєднанні подієвої верстки з блочною й обов’язковою присутністю у ній серіалів і спецрепортажів працює на ефективність програми. Із недоліків теленовин в Україні варто вирізнити брак ексклюзивної інформації, тривіальність відеоряду (іноді він є “вторинним” щодо тексту, тобто з журналістським текстом не пов’язаний), багато програм теленовин показують ті ж самі інтерв’ю, наслідують одна одну, причому навіть не змінюючи принцип подачі матеріалу, мають композиційні вади: бракує “стенд-апів”, синхронів і багато журналістського тексту, задіюють мало експертів. Бракує також глибини висвітлення і незалежних коментарів до великої кількості суспільно важливих тем – тобто теленовини часто демонструють низьку аналітичність. Однак відзначимо, телевізійні канали в Україні постійно вдосконалюють технологію виробництва, підвищуються професійна майстерність телеведучих і тележурналістів і на індивід