• Локація вул. Б. Хмельницького, 46, м. Київ, 01030, Україна
  • Номер телефону +38 (044) 234 3552;

КНИЖКА І КОМПЕТЕНТНОСТІ: АВТОР—РЕДАКТОР—ВИДАВЕЦЬ—ПРОДАВЕЦЬ—ЧИТАЧ



Укртелерадіопресінститут за підтримки Держкомтелерадіо організував і провів Круглий стіл з проблем поліграфії і видавництва та підвищення кваліфікації фахівців галузі (Київ, прес-центр Держкомтелерадіо, 17 грудня 2021). У заході взяв участь Перший заступник Голови Держкомтелерадіо Богдан Червак.

У вітальному слові до учасників заходу директор Укртелерадіопресінституту Ярослав Літинський закликав присутніх обговорити нагальні питання розвитку галузей і виробити спільний алгоритм подальших дій у подоланні певних кризових явищ. Посилаючись на дані торішнього аналітичного огляду ДНУ «Книжкова палата України імені Івана Федорова», Ярослав Літинський навів низку цифр і фактів, які свідчать про те, що книговидавнича і поліграфічна сфера переживають не найкращі часи: стрімко падають тиражі друкованих видань, а також кількість нових назв книг, які побачили світ. Проте, зазначив промовець, спостерігається й певне пожвавлення книжкового ринку завдяки електронним та аудіо виданням, а також рекламі книжок на паперових носіях через соціальні мережі.

Детальніше окреслену проблематику, а також інші виклики, що постали останнім часом перед галузями поліграфії та книговидавництва, було проаналізовано в ході засідання Круглого столу.

Директор державної наукової установи «Книжкова палата імені Івана Федорова» Микола Сенченко присвятив свій виступ темі «Стан державного і недержавного книговиробництва». Він,зокрема, висловив обережний оптимізм щодо тиражів і кількості назв продукції, зазначив , що нині якраз реєструється чимало нових видань, надходить також  велика кількість книжок, котрі вийшли в світ протягом 2021 року.

За його словами, до Книжкової палати щороку надходить 104 тисяч документів і нині ця цифра є сталою. Проте, зазначив Микола Сенченко, нині гостро відчувається  потреба створення єдиної цифрової платформи для книжкової індустрії з доступом до системи баз даних усього масиву книговидання. Тобто Книжкова палата потребує окремого фінансування відповідної розробки потужного програмного забезпечення і впровадження сучасної системи реєстрації і вільного доступу до всіх видань. До речі, те,чим послуговується установа нині, було придбано за кошти Фонду Сороса 1998-го року.  Вже нинішнього століття  декілька років поспіль установа  подавала документи на отримання гранту, але поки що позитивного відгуку не знайшла. Нині в Книжковій палаті сподіваються, зокрема, на підтримку в рамках програми з цифровізації державного управління, а також можливостей Українського фонду культури.

Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін зосередив увагу колег на проблемах малого і середнього бізнесу в поліграфії, а також застосуванні сучасних  ефективних  маркетингових технологій та відслідковуванні трендів у книговидавничій сфері. Він одразу зазначив, що не поділяє оптимізму щодо рівня тиражів видань в Україні і навів вражаючі приклади на підтвердження своєї думки. Скажімо, в Європі пристойним вважається тираж книжки у 10 тисяч примірників, а для України 300-500 примірників — вже добре. Ось дані з книжкового форуму Туреччини: на 83 мільйони населення видано 88 тисяч назв нових книжок тиражем 198 мільйонів примірників. І це при тому, зауважив доповідач, що на художню літературу там припадає всього 20 відсотків видань. Навчальна література становить базу книговидання. А в Україні цей показник для освіти обмежується 19 відсотками назв нових книг , щодо академічної літератури — це всього півтора відсотка.  У 20 тисяч назв нових книг тиражем 15 мільйонів примірників в Україні входять 9,5 мільйона примірників підручників.

В Україні, на думку Олександра Афоніна, найбільше страждають через економічні негаразди ,спричинені, зокрема, пандемією, середні видавництва, регіональні видавці. Навів приклад Миколаївської області, де пишаються тим, що на 100 тисяч гривень умудрилися видати 11 назв книжок. Звісно,  жалюгідними тиражами. Зник, за словами доповідача, і міжобласний обмін виданнями, як це було зазвичай. Тож, поки що годі й говорити про книжку як об’єднувальний національний чинник, який формує обличчя нації. І навів висловлювання шведів: нація – це народ, який читає одні й ті само книжки. На жаль, в нашій державі такого класичного оновленого масиву знань для кожного в суспільстві не вироблено.

На тлі того, що закриваються видавництва, книгарні, ринок наповнює контрафактна продукція низької якості, попит на літературу, все ж таки зростає, констатував промовець. Завдяки соціальним мережам, замовленням книжок  в Інтернеті  сучасний автор, видавець, продавець і читач мають змогу оперативніше знайти одне одного. А в реальному житті вже нині має реалізовуватися у відповідному законодавстві ініційована Міністерством культури та інформаційної політики амбітна Стратегія розвитку читання на 2021-2025 роки , яка має промовисту назву «Читання як життєва стратегія». І зауважив, що на його пам’яті Денис Шмигаль – це перший Прем’єр-міністр, котрий висловив  підтримку такої  ідеї. А ще відзначив, що вакциновані, охочі витратити так звану «ковідну» тисячу гривень на книжки, вже спричинили певний ажіотажний попит. І видавнича галузь сподівається на це істотне джерело фінансової підтримки.

Директор Національного видавництва дитячої літератури «Веселка», який узяв участь у дискусії, порушив ,зокрема, проблему здорожчання енергоносіїв, що відбивається на вартості книжкової продукції , а також загострив увагу колег на відсутності цивілізованого ринку паперу для галузі,  меценатів видавничої справи.

Викладач Укртелерадіопресінституту Валентин Бугрим у ході дискусії висловив думку про те, що чимало авторів видають свої книжки власним коштом і не мають жодної підтримки від видавництв через брак обігових коштів. Окремо обговорили й тему неефективних видавництв, які не випускають книжок. Серед них є чимало ФОПів, котрих внаслідок застосовування механізму податкової звітності  можна було б, зазначив директор Укртелерадіопресінституту Ярослав Літинський, усунути з переліку видавців,щоб відтворити реальну спроможність галузі.

Президент (Голова правління) ГО «Асоціація українських редакторів» Ярослава Прихода у виступі на тему: «Редактор без редакторського фаху. Гармонізація зусиль» окреслила велике коло проблем сучасного книговидавництва через відсутність необхідної підготовки кадрів. За образним висловлюванням пані Ярослави, редактор має «мислити книжку, інакше ніхто її не купить». А щоб  мислити книжку, треба вчитися і опановувати нові компетентності. На жаль, сталося так, що фах «видавнича справа і редагування» опинився з 2015-го року за бортом системи вищої освіти в Україні. Проте редагування потребує будь-яка галузь креативної індустрії — книговидання, кіновиробництво, ЗМІ, новітні медіа тощо. І навіть сайти міністерств і відомств. Та, на жаль, досі жоден уряд і очільник Міносвіти, за словами пані Ярослави, проблему не вирішив. Редакторами працюють люди без редакторського фаху. Тому, на думку Ярослави Приходи, постала реальна потреба, принаймні, підвищення кваліфікації редакторів, доповнювальної неформальної освіти,створення умов і можливостей для засвоєння набору необхідних компетентностей, без яких креативу в креативній індустрії  бути не може.

 Ярослава Прихода підтримала ідею формування канону знань, закликала у рік 300-ліття від дня народження Григорія Сковороди об’єднати зусилля в поширенні Україною руху «сковородинства», способу життя великого українця, його філософії самопізнання, етики, науки, освіти,поезії тощо.

Модерувала засідання Круглого столу Світлана Писаренко, викладач вищої категорії відділення преси та інтернет ЗМІ Укртелерадіопресінституту.

Підписуйтесь на нас!