• Локація вул. Б. Хмельницького, 46, м. Київ, 01054, Україна
  • Номер телефону +38 (044) 234 4186

Якомога повніше зафіксувати поступ гігантської фабрики довіри



 

 

Якомога повніше зафіксувати поступ гігантської фабрики довіри

 

Читати українську історію треба з бромом, писав свого часу політичний діяч Володимир Винниченко. «І – боже вас бережи – не читайте до обіду радянських газет(…) Пацієнти, які не читали газет, почуваються якнайкраще. Ті ж, яких я спеціально змушував читати «Правду», втрачали у вазі.(…)Мало цього. Знижені колінні рефлекси, поганий апетит, пригнічений стан духу”– попереджав булгаковський професор Преображенський. І від того, що уродженець Києва Михайло Булгаков нічого не сказав нам про радянські телебачення і радіо, ми не схильні були сприймати їх якось інакше, як газету «Правду» чи іншу партійно-радянську пресу. За визначенням, не уточнюватиму кого, і не тому, що не знаю, а через те , що не хочу згадувати тирана, ПРЕСА ,– тримайтеся за серце і кладіть валідол під язик,– була одним з семи так званих «приводних ременів, які поєнують партію і трудящих…»

Отож українська радянська історія писалася партійними журналістами-пропагандистами компартійних преси, телебачення і радіо. Органічно, невідривно звісно вплетена в історію радянської України й історія власне партійно-радянської преси. Як тут не згадати гоголівську «Шинель», з якої «всі ми вийшли». І… почали писати історію незалежної України і намагатися стати незалежною пресою, телебаченням і радіо.

Чи відпала потреба у бромі? Запитання риторичне. Бром та його заспокійливі аналоги дедалі більше користуються попитом. Тепер уже ним рятуються не від однієї партійної лінії, а від шоу з величезної кількості партійних «хайпів». Вірніше, навіть не так партійних, як олігархічних, кланових.

А час іде і власне сама історія замулюється. Відходять в кращі світи люди, які творили цю історію самі , або були , не відаючи того, тими самими «приводними ременями» системи. Але працювали вони чесно, натхненно,по-новаторськи! Вони вміли писати і знімати перлини світового кіно і телебачення, вони записували, щоб увічнити виступи талановитих музикантів, співаків, акторів, артистів, учених, поетів і письменників… Усіх, хто більш як сім десятиріч полонив своїми талантами спочатку «нову історичну спільність — радянський народ», а вже за незалежної України — нас з вами.

Телевізійники і радійники, від інженерно-технічного персоналу до ікон стилю і голосу – це така собі гігантська, безрозмірна фабрика, що працює на землі, під нею і в космосі! І все заради того, щоб увійти в кожну хату, бути там жаданим гостем, якого люблять і якому довіряють. Власне довіра до ТБ і радіо це дуже вартісна і конвертована валюта. Вона певною мірою також є рушієм прогресу. Бо ЗМІ стали затребуваними інструментами для досягнення цілей, які пов“язані не тільки зі створенням доброго настрою глядачам, слухачам і читачам. А відтак, ЗМІ, творячи суспільно-політичну історію,зміцнюючи громадянське суспільство, і самі стають її вагомою часткою.

Як все було, хто стояв біля витоків, кого і як згадаємо?

Пам“ять , як показує практика, саме життя, дуже примхлива пані, іноді запаморочення їй заважають. А іноді сміття століть замулює її і саму історію. Так замулює, як , скажімо, замулилися відповіді на запитання, хто кому матір,і хто кому дочка, коли постав Київ, коли він хрестився… і де є Руса-Україна, історію якої варто читати з бромом і валеріаною.
Так само, як це дивно усвідомлювати, може замулитися й історія українських ЗМІ.

А виявляється, запровадження прогресивних технологій та інновацій, політична воля , грамотні управлінські рішення, ентузіазм звичайних нібито працівників доводять: роль особистості в історії таки може бути визначальною.

Харизматичні особистості і родом з компартійно- радянської епохи, і вже уроджені незалежної України мають смак до ЗМІ.

Самуїл Маршак і його містер Твістер , колишній міністр, ділок і банкір, володар заводів, газет, пароплавів» обійшли увагою телевізійні канали. А саме вони є найвпливовішим інструментом формування громадської думки і такої жаданої довіри до політичних обіцянок бенефіціарів , тобто кінцевих власників телеканалів, друкованих ЗМІ та радіо.

Укртелерадіопресінститут узявся писати новели з драматичної історії українських ЗМІ, зафіксувати , як це було, хто з харизматичних особистостей долучився до створення інформаційного поля України, здійснити розвідки про героїв і антигероїв становлення і виживання ЗМІ. Цікавий фактаж, коментарі фахівців, очевидців, нинішніх про колишніх…

Нам є що повідати, спираючись і на вже відомі факти, і оприлюднені матеріали, і досліджуючи нові сторінки історії українських ЗМІ.

Нині творча група, до якої входять люди, котрі все своє життя працювали в системі Держтелерадіо, на телебаченні, радіо та в пресі, пишуть тексти, беруть інтерв“ю, працюють в архівах та бібліотеках, копаючи факти, свідчення, спогади… для історичної розвідки поки що про Українське телебачення.

Нас цікавить історія розвитку ТБ не тільки з точки зору збільшення кількості телеканалів і мовників, а й з точки зору впровадження новітніх техніки і технологій, систем зв“язку.

Авторська група ,зокрема, Сергій Олександрович Абрамов, Олександр Анатолійович Ляхов , Андрій Васильович Плахотнюк та автор цих рядків з удячністю співпрацюватимуть з усіма, хто може і прагне долучитися до розмулювання історії українських ЗМІ. Збираймо пазли разом,пишімо разом, щоб якомога повніше зафіксувати наш український поступ від історії для читання з бромом до історії для читання, щоб пишатися неупущеними можливостями.

Широкий читацький загал матиме змогу знайти в цій книзі цінні історичні факти і цікаві судження. Втім, може комусь і бром знадобиться. У тому сенсі, що , наприклад , пожежа на Хрещатику,26 стала відправною точкою для технічного переоснащення телебачення і радіо; або через те, що списана техніка успішно поставила на ноги відомий телеканал; або через те, як журналістам довелося боротися з наїздами бандитів; а ще як через призначення на керівну посаду видатного письменника , державного і громадського діяча загальмувався розвиток галузі до точки замерзання; або про те, хто і в як починав творити позитивний імідж України за кордоном, а хто і як стрибав владним Олімпом завдяки ТБ, радіо і, звісно ,пресі.

Отже, далі буде .

Світлана Писаренко, викладач вищої категорії Укртелерадіопресінституту, заслужений журналіст України.

Підписуйтесь на нас!